|
Кругом Париж – як море гомінливе; Бульварів плеск, очей і вікон блиск, І в тих нуртах – Луксорський обеліск Стоїть самотній, замкнено-тужливий. Він бачить Ніл і стовороті Фіви, Де тиша й сон, незнаний люду тиск, І тільки Ра, легкий крилатий диск, З небес родючі озирає ниви. Він па’м’ятає сиву давнину І фараонів славу голосну – Льонові шати і полки залізні; І щастю людському не вірить він, Бо знає: згодом у новій отчизні Стоятиме серед німих руїн.
|