|
Загулялись ми допізна в полі. Я з тремтінням торкавсь ніжних уст... «Обійми, прошу, мене до болю, І брутальним та безжальним будь!» А стомившись, ніжно лепетала: «Дай сліпну, приспи мене, пожди, Не цілуй так міцно, з таким палом, Голову на перса поклади». Зорі тихо блимали над нами, Тонко пахло свіжістю роси. Лагідно торкався я вустами До гарячих щік і до коси. І вона заснула. Ось збудилась, Як дитя, зітхнула в напівсні, Глянула і знову притулилась, Лагідно всміхнулася мені. Панувала довго ніч у полі, Довго милу я охороняв... Згодом знов на золотім престолі День новий на сході засіяв. Холодно уранці в полі стало... Тихо я збудив її без слів, Степом, де все в пурпурі сіяло, До хатини по росі провів.
|