|
Оксамитовий джміль, золотисте опліччя, Як тягуче виводиш чарівною струною! Ти чому залітаєш в житло чоловіче І неначе сумуєш зі мною? За вікном теплі дні, золоті швидкоплинні, Непомітно і тихо минають вони, Політай, погуди – і в сухій конюшині, На подушці червоній засни. Не дано тобі знати думи людської, Що давно вже пустіють поля... Забере скоро вітер холодний з собою Золотого сухого джмеля!
|