|
Як сонячне затемнення, як сажа, Чорніє, як “Квадрат” із вернісажу; У погляді примружених очей – Загроза джунглів, острахи ночей. Гіпнотизує грація її, І кроки на подушечках м’яких, – Лягає зі зневагою цариці Вона на ліжко із трави і квітів. Відводить погляд сфінксовий Багіра, Її увага наша вже втомила, Й набридла, як ця темрява спекотна; В її очах – пекельних сонць могила.
|