|
На розпутті в дикому роздоллі Чорний ворон на хресті сидить. Бур’янами степ заріс на волі, Заржавів в траві старинний щит. На розпутті люди начеркали Надпис вирішальний: «Путь прямий Стільки бід готовить – шансів мало Повернутися додому і живим. Путь направо без коня оставить – Побредеш і сірий і нагий. Той бідак, хто вліво путь направить, – З смертю стрінеться в полях глухих...» Лячно! Вдалині стоять могили... Вічним сном минувшина в них спить... «Відкликайся, ворон чорнокрилий! Вказуй путь – в яку з сторін іти?» Полудень дрімає. На стежках звіриних Тліють кості в травах. Три путі Бачу на жовтіючих рівнинах... А куди і як по них іти? Де рівнина дика ця граничить? Хто – з чутким наляканим конем В тишині із далини цієї кличе Чоловічим голосом мене? І один я в полі, і відважно Зве життя, а в очі смерть глядить... Чорний ворон похмурнів і важно, Напівсонний, на хресті сидить.
|