|
Осипаються айстри в садах, Клен стрункий під віконцем жовтіє, І холодний туман на полях Цілий день нерухомо біліє. Ближній ліс замовкає, і в нім Видно просвіти в кронах багряних, Красен він у наряді своїм, В ніжне золото листя убраний. Та під наскрізним листом, на жаль, У цих хащах не чути і звуку... Сіє осінь печаль, Сіє осінь розлуку! Поблукай же в останні деньки По алеї, у тиші дозвілля, Глянь з любов’ю і смутком легким На знайоме опілля. І в селі у години нічні В безгомінні осіннім урочім Пригадай солов’їні пісні, Пригадай чари літньої ночі І подумай, що роки ідуть, І, хоч прийде весна знов квітчаста, Їм уже не вернуть Нам облудного щастя...
|