|
У надвечірнім полі, як в безмежнім морі, Померк і потонув зорі журний рубін, І м’яко тьма пливе у степових просторах Вірниці навздогін. Лиш ховрахи в житах скликаються свистками, Чи заєць по межі, таємно, як мара, Промчить швидкими і нечутними стрибками І пропаде нараз...
|