|
На висоті, на сніговій вершині, Я гострим лезом вирізав сонет. Минають дні. Можливо, що й донині В снігах зберігся тонких літер сплет. На висоті, де, невимовно-синій, Небесний розкривається намет, Дивилось тільки сонце, як стилет Різьбив мій вірш на голубій крижині. І з радістю я думаю: поет Повинен зрозуміти це. В долині, Серед юрби, хай він не ставить мет. На висоті, де небо ясносинє, В вечірній час я вирізав сонет Лише для тих, хто бродить на вершині.
|