|
На висоті, на сніговій вершині, Я вирізьбив стальним клинком сонет. Проходять дні. І, може, ще й донині Сніги в слідах пригадують мене. На висоті, де небеса так сині, Де зимнє світло радісно пливе, Дивилось тільки сонце, як стилет Накреслив вірш мій на смарагд крижини. У радість мені думати – поет Мене збагне. Ніколи хай в долині Вітань юрби не знатиме тенет! На висоті, де небеса так сині, Я ополудні вирізьбив сонет Для того лиш, хто на вершині.
|