|
У вишині, на сніговій вершині, Сталевим лезом витяв я сонет. Минають дні. Можливо, і донині В снігах е слід, що залишив стилет. На висоті, у піднебесній сині, Де сяє у красі гірський хребет, Дивилось тільки сонце на мій злет, Коли різьбив сонет я на крижині. Я радий, що збагне мене поет. Хай завжди уникає він в долині Юрби гучних, улесливих тенет! На висоті, у піднебесній сині, Я вирізав ополудні сонет Лише для тих, хто на вершині.
|