|
Довгими нічками книгу стару я читаю При одинокім і тихо тремтючім вогні: «Все швидкоплинне – і пісня, і радість, і смуток, Вічний лиш Бог. Він в нічній неземній тишині». Ясне крайнебо я бачу в вікні на світанні. Сонечко сходить, в синь вишню гора зазива: «Книгу стару залиши на столі до смеркання, Пташка про радощі вічного Бога співа!»
|