|
...І в час отой, переказ мовить, Коли він сумнівом страшним Себе доводив до знемоги, Усе схилилось перед ним. Затихла ніч в пошануванні, І він почув: «Тобі з гілок Колючих терну, в час страждання, Одягнуть на чоло вінок; Та терен оповиє скроні Й чоло стражденне і святе – І в світ у страдницькій короні, Як цар царів, Господь ввійде!» І шумний кипарис самотній, Шептав ЙОМУ в пітьмі нічній: «Благословен Господь скорботний, – Велик і славен подвиг твій! Зведу над всесвітом безмірним Свій хрест важкий, і на хресті Побачить світ тебе, покірний, У невимовній красоті!» Та знову він в журбі схилявся, Молився знов в душі святій – І в тиші ніжний вітровій Його чола ледь-ледь торкався: «О, підведи сумний свій зір! У час страждання, в час скорботи Пресвіжий подих прохолоди Я принесу з долин та гір, Я ніжним ароматом гаю Твої страждання приглушу, І на землі у кожнім краї Твої глаголи сповіщу!»
|