|
Вони кепкують над тобою, Тебе, Вітцівщино, ганьблять, Все дорікають простотою, Обшарпаних, зчорнілих хат... Соромиться синок невдячний Своєї матері отак: Сумна вона, охляла й лячна Поміж міських його друзяк. Зрить з усміхом жалю безстидно На ту, що сотні верст ішла І для побачення із сином Останню гривню берегла.
|