|
Мистецтво темне; я дія нього слів не маю: Як схвилював мене пейзажу дикий лад, Цей схил, кремнистий діл, сліди отар і стад І диму пах гіркий, що обвіває зграю. Мені від радості та дивного одчаю Говорить серце: «Спій! Вернись, вернись назад!» Вдихнувши вогнища солодкий аромат, З журбою й заздрістю я мимо проїжджаю. Поезія не такі, де слова смілий злет, Де бачимо її. Вона – в моєму спадку. Чим більший спадок мій, тим більший я поет. Кажу: «Ось пращур мій сприйняв ще на початку Дитинства древнього цей світ, що надовкруж... Немає часу тут, немає різних душ!»
|