|
«І вмерла, і її в дорозі Яків Сам поховав...» На камені нема Ні імені, ні напису, ні знаків. Вночі гробниця світиться сама, З нутра там щось палає пурпурово, (Слабеньке світло огортає тьма. Тремчу від хвилювання, що раптово Нахлинуло. Іду. Знімаю брилі». Цілую найсолодше в світі слово На випуклому камені! Рахиль!
|