|
Де струмок скелястим крутосхилом Півзамріяно збігає вниз, Як чернець над саркофагом білим, Вирізьбився в небі кипарис. І мімози, як стрункі дівчата, Ллють під ним узори верховіть, І від рож спливають аромати По кущах, де соловей дзвенить. А оподаль – дикі узбережжя, Майже непомітний горизонт, І прозорий простір, і безмежжя: Голуба безодня – Геллеспонт. Мир тобі, о юна! І уклінно Я припав до білого тюрбе. П’ять віків нетлінна ти: незмінно Пам’ять Сходу береже тебе. Слава тим, хто світ життям чарує, Та стократ славетні ті, чий прах Певність вічного життя дарує І цвіте легендою в віках.
|