|
Зірку ту, що гойдалась на темній воді Під кущем верболозу в забутім саду, Ясний вогник, що блимав до ранку в ставку – Я на небі ніколи тепер не знайду1. В те село, де минали літа молоді, Де я нишком складав мої перші пісні, Де плекав я на щастя надію палку – Не вернутись ніколи, ніколи мені.
|