|
Я весь тремчу, як гляну на твої Німотні риси, сповнені могучих І строгих дум. По-старосвітськи просто Ти вирізьблений, старче. Неоглядно Далекі дні, коли ти жив, і міфом Вони вже нам здаються. Ти страшний Їх давністю. Ти тим страшний, що ти, Незримий в світі двадцять п’ять століттів, Незримо в нім живеш і до сьогодні, І перед твоєю славою земною І час безсилий. Фатум неминучий, Все наперед повизначала Доля, Діла всіх діл на забудь засудила, І благо тим, що б’ють поклони їй. Та ти перед очима Адрастеї Чоло суворе нахилив з такою Величністю, з такою міццю духу, Які єдино личать лиш богам Та смертному, що зважився уперше Прославить дух і горду звагу смертних!
|