|
З тонкого горлечка фіалу Я золоту олію ллю На аравійську мрій жаровню, На жертву потайну мою: «До мене прагни навіжено, До без вінця дружини – йди! Мій чоловік, що зміг скажену Стрілу на чужині знайти.» Вугілля полихає довгим Зеленим полум’ям – і дим Лазурний, теплий та угарний По стегнах стелеться нагих. І лоб холоне, кам’яніє, Мутяться очі, серце ввись Все тягне за собою мрія, Та груди гостро піднялись: Я віддаюсь Тобі. Я бавлю Твій аромат і наготу, й на передпліччях золотаві браслети в льодянім поту!
|