|
Кощава компаньйонка, чужоземка, Купалась в морі зимному надвечір І все чекала, що хоч хтось побачить, Як бігтиме з прибою, напівгола, Вона в трико, прилиплому до тіла. Потому, вбравши пишний балахон, Сиділа на піску та їла сливи, А пес великий з гавкотом кидався У прибережну синювату піну І радо роззявляв гарячу пащу На чорний м’яч, який із криком "hop!" Вона жбурляла в воду... Засвітився Ясною зіркою вдалечині маяк... Пісок зволожився, піднявся місяць, На хвилях біля берега ламався Зелений глянець зблисками... На кручі, Що височіла ззаду, в світлім небі Чорніла лава на самотині... Постояв трохи там простоволосий Письменник, пообідавши в гостях, Сигару запалив і, посміхнувшись, Подумав: «А смугасте це трико Її робило схожою на зебру».
|