|
Набігає в пітьмі Та мереживом піни виблискує Й сяйвом ясним блакиті тремтить біля скель на піску... І чудовий натяк Таїни В цім житті мерехтючому, В міріадах незримих істот! Ніч би темна була, Та все море мов наскрізь просякнуто Сяйва курявом, зорі над морем горять. У півсвітлі все видно: і рифи, і плесо свічадове, Й кручі крайберегових горбів. У півсвітлі нічнім Попід кручами хвилі гойдаються – Надто повне й рухливе є зоряне дзеркало хвиль! Та, здіймаючись туго, лиш інколи зморшки важезнії Набігають на вогкий пісок. І, спахнувши ураз, Враз містичним розквітнувши полум’ям, Море сипле на гравій сліпучістю блідих вогнів Та свій смерек глибинний яв ля таємничо і трепетно, Осяваючи дно піскове. І тоді вся душа Враз займається радістю тихою, Я у жмені ловлю шумовиння кипуче од хвиль, І крізь пальці біжить не вода – то сапфіри висяюють, Синьополум’я іскри, Життя!
|