|
Я згадую півтьму старих аркад, У центрі світло – і червоний блиск атласу В мереживі старезних царських врат Під муром золотим іконостасу. І згадується баня – грубо-голуба: В ній правив Саваоф, простерши руки, Між зір і хмар. Бабусь рідка юрба Молилася – цей вірний почет скрухи. Був вечір березня. Блакить сіяла Крізь вузькі вікна, що пробиті в бані. Слів давніх в’язь, немов крізь сон, звучала. На склизьких плитах відблиск був весняний, І сива грізна голова між зір Немовби плинула у всесвітів простір.
|