|
Росте на кладовищі мурава, Жива, смарагдова, весела й мила, Дощівка плити скрізь усі помила І непотрібні мох покрив слова. Заголосила у пітьмі сова, І почуття забуті пробудила В моїй душі... Й розвалена могила Таїть докір... Та, земле, ти жива! Як синіх ніжних хмар кремлі ошатні Красуються на заході здаля! За темною долиною в полях Як в небо рвуться вітряки крилаті! Як радо кличе навесні земля! Невже є щастя і в самій утраті?
|