|
Росте, зростає радісна й жива Трава-муріг, що обгорта могили. Дощі надгробків плити гладко змили, А мох обріс скорботні їх слова. Заголосила в темряві сова... Докори із руїн склепінь злетіли, В душі забуті тіні заходили... Ніщо на світі вічно не трива. Мережаний блакитних хмар кремлями, Як рожевіє захід ген здаля! А там, де горб в долину бік схил я, – Земля вп’ялася в небо вітряками! І чує поклики Весни земля! Невже є Щастя навіть між хрестами?
|