|
За вікном весна нова красується, А у хаті свічечка горить, Та з дощок байдак стоїть... готується В далечінь відплить. Мили й прибирали, споряджаючи, І пішли, зоставивши на час... Щось чуже... Дивуємось, питаючись: «Чи ти й був між нас?» Та – ні друзів, дому, ні родиноньки, Навіть ймення й прізвища нема... Стиха смерть жене й жене хвилиноньки, Суне й суне споконвічна тьма. Відпочинь! І як душа вітається З сяйвом сонць в безодні синій – так Скоро вслід їй піде, загойдається Білий твій байдак.
|