|
Каганчик блима скупо і похмуро В великій залі. Там, за домом, скрип, Зловісний гук лютуючої бурі, Що в вікна б’є гіллям столітніх лип. Ллє всю ніч дощ. Здається, крізь ворота До ганку хтось під’їхав. Ось – блага... Мов хтось здаля?! А тут іще морока: Тече крізь дах, і з стелі вже збіга. Вставай ізнов, тягайся знов з тазами! – Та ще при сліптикові-каганці, З опухлими і сонними очами, В підштаниках, в благенькім сюртучці.
|