|
Осліплений він був, Самсон, забутий богом; На бенкет ворогів його в лахмітті вбогім Приведено було... Спустивши до землі Незрячі очі, слухав регіт, глум та зики. Та млилась мла в душі – і в цій жахливій млі Архангелів поломеніли грізні лики. Вони росли, мов смерч, – і ось розверзлась твердь, І голос тьму пройняв: «Мій рабе, встань, коханий!» Він випроставсь в красі, іще ніким не знаній, І задрижав, мов кедр, і зблід, неначе смерть. О, що для нього зараз розкоші Ваала, Що бенкет, квіти ці, і пурпур, і вісон?! Й шаленим гуркотом земля вся задрижала, Що був сліпцем Самсон.
|