|
Настала ніч, остиг од зір пісок. В ковзкім піску я йшов за караваном, Молочний Шлях, роздвоєний струмок, Білів над нами світляним туманом. Він протікав на висоті думок І пропадав у горах за Йорданом, Спадав на схід, у непроглядний змрок, Світив краям забутим і рахманним. Верблюд ступав. Як дерево, сідло Скрипіло різко від ходи важкої. Велике тіло в рівнім ритмі йшло. І вершник спав, хитаючись, при зброї, Хиталася його, мов нежива, Обсипана зірками голова.
|