|
Шукаю в цьому світі поєднання Прекрасного і вічного. Здалі Я бачу ніч: піски серед мовчання І сяйво зір над присмерком землі. Он Вега, Марс і Оріон, Плеяди, Як письмена, мигтять у небесах. Я над пустелею їх зріти радий, О, царських назв їх тайна і краса! Як нині я, мільйони споглядали Їх вічний шлях. І в глибині віків Всі ті, кому вони в пітьмі сіяли, Пощезли в ній, як слід поміж пісків. Було їх повно, ніжних, що кохали, Дівчат і юнаків, мужів і жон, Ночей і зір, що срібно осявали Євфрат і Ніл, Мемфіс і Вавилон! Знов ніч. Ось над блідою сталлю Понту У небесах Юпітер осяйний, І в дзеркалі води, до горизонту, Доріжка світить, наче стовп скляний. Узмор’я, де блукали тавро-скіфи, Вже не такі, – лиш море в літній штиль Так само сипле лагідно на рифи Свій фосфоричний лазуровий пил. Та є одне, що вічною красою Нас зв’язує з віджилими. Була Подібна ніч – до тихого прибою Зі мною дівчина моя прийшла. І не забуть ту ніч, як для одної Весь світ любив я палко наяву! Нехай живу я мрією пустою, Хай мрією зрадливою живу, – Шукаю в цьому світі поєднання Краси і тайни, як ота, що в снах. За щастя від злиття в однім коханні Кохань всіх ер – її люблю я страх!
|