|
З вікна я бачу хмар важкі вали, Холодні, білосніжні, як зимою, І ясність неба, вогко-голубого. Осінній південь світлий, і на північ Відходять хмари. Клени золоті І молоді березки біля ґанку Цяткують небо листям негустим, І кришталем на них блищать льодинки, Що, танучи, спадають. А за домом Бушує вітер... Двері на балькон Уже давно заліплені на зиму, Подвійні рами, знов нагріто печі – Все вберігає ветхий дім від хуги, А по саду скимлить-гуляє вітер І, листя замітаючи в алеях, Гуде в старих березах... Ясний день. Не холодно – та сніг вже недалеко. Я часто згадую південну нашу осінь... Тепер на Чорнім морі невгамовно Вирують бурі: тьмяний блиск від сонця, Скелястий берег, з’ярений прибій І на хребтах валів сліпуча піна... Ти пам’ятаєш, берег огорнувся Її білястим поясом легким? Бувало, ми мчимо до хвиль зі скелі, Пожадно вітер ловимо. Він радо Разить бадьорістю і вогкістю води; Зриває бризки з шумного прибою. Вологим пилом сіється в повітрі І сніжних чайок носить в вишині. Ми в шумі хвиль гукаємо йому, Він валить з ніг і заглушає голос, А нам і легко й весело, мов птахам... Все це нам сном ввижається тепер.
|