|
І вітер, і дощик, і мряч Над холодним безлюддям води. Життя до весни зав мира, До весни спорожніли сади. Сіам на дачі. Не видно давно За мольбертом, і дме у вікно. У мене ти вчора була – Сум і тута в очах десь на дні. До присмерку хлюща лила, Ти жоною ввижалась мені. Що ж бувай! Якось вже до весни Проживу собі сам – без жони... Сьогодні мандрують іще Пасма хмар все тих самих кудись. Край ганку твій слід під дощем Розплився, набравши води. Зріти боляче одинаку В надвечірню сіряву хистку! Хотів їй гукнуть: «Не пора, Я зріднився з тобою, стривай!» Та дня жінки минуле вмира: Розлюбила – чужий став і край! Що ж! Ватран розпалю і зап’ю... Може, пса при нагоді куплю.
|