Тут царство снів. Безлюдні й загадкові Солончаків порожні береги. Та води в них, як небо, лазурові, А шовк пісків біліший за сніги. В шовках пісків лиш кущики полині Зростив аллах для кочових отар. Та небеса тут незбагненно-сині, А сонце в них – немов пекельний жар. В спекотний час, коли міраж дзеркальний Занурить світ в один великий сон, В безкрайній блиск, кудись за обрій дальній, Несе він душу, взяту у полон. А там тече, там ллється за туманом Ріка Ковсерь із недалеких гір І всій землі, освяченій Кораном, Віщує мир. Терпи, молись – і вір.
|