|
То яспіс був. Мов цвіт весни в садах, Дар найдорожчий райського Джінната, Мов льодовців сліпучо-синя шата На визублених крем’яних шпилях. Його людині заповів аллах, Щоб не була така слізьми багата, І горніх янголів чота крилата Під храмовий його поклала дах. Полинув люд на блиск його перловий, Та зойки рвалися, ридало слово, Сердець зневажених скорботна дань, І змила туга неземні поваби, І чорний став од смутку і страждань Ти, найясніший яспісе Кааби.
|