|
В’ється шлях в снігах, в степу широкім. Ось луги, над яром міст, горби, Під горою – хижі одинокі, На горі – занедбані гроби. Пустка у селі; не червоніють Із-під стріх увечері вогні; Лиш хатини в сутінках чорніють... Знаю я – покинуті вони. Пахне в них холодною золою, Геть осів, запав у піч димар, І давно вже стала нежилою Хата мертва, зимна і німа. Попід стріхи вітер шпарко дує, Сипле снігом... Тільки він один За тобою, краю мій, сумує Посеред твоїх пустих долин! Путь біжить, в степу хурдига грає, І похмура тінь нічна зійде... О, нехай хутчіше помирає Цей жахливий, каламутний день!
|