|
Ми поруч йшли, але вона На мене вже і не дивилася, І в березневім вітрі дня Порожня бесіда губилася. Біліли холодом хмарки Крізь сад, капелі де жевріли, Поруч була бліда щока, І очі квітами синіли. Хоч вуст, напіврозкритих вже, Я не торкався і очима, Порожнім був блаженно ще Той дивний світ, де поруч йшли ми.
|