|
Я – звичайна дівка на баштані, він – рибалка, веселун, жартун; тоне ген вітрило на лимані – скільки знає воно рік, лагун! Чула я: грекині на Босфорі – як ляльки... Я ж чорна, стан худий, потопає ген вітрило в морі – може, вже й не вернеться сюди. Ждатиму в погоду і в негоду, не діждусь – з баштаном облічусь, вийду д’морю, кину персня в воду, чорною косою задушусь.
|