|
Про щастя ми завжди хіба згадаєм. А щастя всюди. Може, то воно – Цей тихий сад осінній за сараєм, Повітря чисте, що тече в вікно. В безодні неба латво білим краєм Сяйлива хмарка вирина. Давно На те дивлюсь. Ми мало бачим, знаєм, А щастя усевідам лиш дано. Вікно відчинене. Ців! – пташка сіла На підвіконня. Щоб від книг спочить, Підводжу погляд на єдину мить. День вечоріє, небо спорожніло. Лиш гуркіт молотарки вдалині... О, щастя зріти, чути. Все в мені.
|