|
Гуде похмурий джміль і б’ється за вікном, в яке зоря вечірня зазирає, тривогу несучи, і соловей співає притишено, немов далекий гном. Грім прогримів над садом і за тим скотився, стишений; вже гасне і блідіє повітря вечора, в котрім тополя мліє і благовонить ладаном святим.
|