|
Скоріше б – той вечір, оксамитово-синій, У потоках відбився ріки, Й на бузку – наче паморозь – іній, Розпустились – пахучі квітки... Як угледиш вечірню світ-зірку – Вишиванку найкращу надінь, Відчини обережненько хвіртку І майни в тихий сад, наче тінь! Я чекатиму, хоч би до ранку, Тільки, зглянься, – часу не марнуй, І в кущах, на порозі альтанки, Поцілунка – мені подаруй! Як угледиш вечірню світ-зірку – Вишиванку найкращу надінь, Відчини обережненько хвіртку І майни в тихий сад, наче тінь!
|