|
Пануючи над низькодолом, Ти в небо звів списи вогнів, Обгородившись частоколом Стрімких фабричних димарів. Шкляний, чугунний і цегляний, Повитий у холодний дріт, Ти – чарівник неублаганний, Міцніший над усе магніт. Драконе хижий і безкрилий, Ти стережеш летючий час, А крізь твої залізні жили Тече вода, струмує газ. Твоя утроба величенна Несита здобиччю віків, В ній ремствує Злоба огненна, І Злидні закликають гнів. Ти хитромудрими руками Палаци збудувати міг, Це ти призначив пишні храми Для статуй, для жінок, для книг. Але ти кличеш, необорний, Орду, щоб руйнувати вкрай, Шлеш ватажків на мітинг чорний, Нестаток, Гордість і Одчай. Вночі, коли Розпуста сяє І серед кришталевих стін Так ніжно келихи сповняє Отруєна жага хвилин, – Ти гнеш рабів понурих спини, Щоб легко у безсонну рань Із ротаційної машини Злітали задуми повстань. Твій звір зрадливий, змію лютий! Назустріч шалові й вітрам Ти ніж, смертельний від отрути, Заносиш над собою сам!
|