|
Мені все рівне – вороги чи друзі, Подобаюсь, чи ненависний вам – Любили ви й томились по заслузі, І віддавали душу мрійним снам. Живою мрією ви прагнете свободи, До скаженіння вірите в любов, Життя хвилює, ніби морські води, В вас, як прибій, бурхає в жилах кров. Зіркий ваш погляд й ваші легкі ноги, Й зухвалість подвигу хвилює вас, Не до страху – шукаєте тривоги, І не страшний – манить непевний час. І ви мені за це близькі і милі, Як мила тонкому стеблу земля: В вас, в вашій волі я черпаю сили, Ділю вогонь ваш й милуюсь здаля. Ви – мій праобраз. Юності крилатій В подобі вам молюсь на майбуття. Ви те, що вічне, дороге і святе, І ви – вода, що в світ несе життя! Одного хочу – бути вам подібним Тепер і після: легким і живим, Як хвилі океанські звіку – вільним Здійматися в лазур, як світлий дим. Як ви, я в себе повний іще віри, Як вам, співає доля ще: живи! Я хочу всього, без границь, без міри, Непевних битв й фатального: люби! Як перед вами, і мені відкритий Шлях темний, й з нього не звернути! Лечу вперед по вигнутій орбіті – В безмірності простору потонути! Ким буду завтра, нині я не знаю, І, може, два-три слова з милих уст Відкриють знов й мені ворота раю, Мабуть, світ нагло вмре, чи втратить глузд. Таким живу, таким я буду вічно, – В моїх, мабуть, чужих для вас віршах, Завжди любуючись зухвалістю в статечних, В незгасних молодих очах!
|