|
В глухих літах моє начало, Де світ за тишу був глухіш, І людям жити набридало, Був непотрібен слуху вірш. Та все ж я чув з проваль безвісних Далекий грім, неясний гам, І тупоти копит залізних, Льодів тисячолітніх злам. Мені сподівано судилось Нову побачити лазур, Де б серце волею упилось І гуркотом весняних бур. Йшли дні, ряди десятилітні, З полоном бойових знамен Предстали у багрянім світлі В огні Цусіма і Мукден. Рік П’ятий прошумів, жаданій Свободі крила розпростав. І Жовтень буряно-повстанний На зміну Лютому постав. Чи я побачу перемитим Світ, що вже сонцем заяснів, Та я щасливий пережитим Найурочистішим із днів.
|