|
Вожді народні! Ви – як вал, що котить буря І вітром підніма звитяжно в вишину. Кругом – сердитий рев, крик одчайдушних фурій, Боріння вічне хвиль, що линуть вдалину; Загибель кораблів кругом: звисають снасті, Уламки щогол, рей, убогий скарб, в біді Мигтять чиїсь тіла – то чорних сил напасті Кружляють тужно так на дошках по воді. І бачать в грізну мить матроси ясноокі, Як вал, немов стіна, проходить мимо них, Щоб вдарити грудьми у стрімчаки високі І далі путь пробить для вільних хвиль морських! За ним громади хвиль все плинуть, і покірно На скелі йдуть, високі та круті, То гублять разом з ним у просторі безмірнім, То творять разом з ним грядущому путі. Та, морем піднятий, вал тільки з морем щасний, І тільки з хвилями він досяга висот – Так ти, народний вождь, і дужий і прекрасний Доки, як гребінь хвиль, несе тебе – народ!
|