|
Невже і досі ще замало І жаху нам, і маячні? І досі мрія гору брала, А не всьому рішуче – «ні»? Хіба не час настав у світі Земних розплат, народних кар, Коли задосить заіскріти, Щоб охопив усе пожар! То ж голос хто? А ми, поети, – Ми, вільні людськості вуста! Наш спів – як відповідь одверта І мова, що навік проста! Між нами буть не може миру! Один із одним – як в бою! Ви – галас, меч, я – спів, я – ліра, Ми – вороги в однім строю!
|