|
Коли творець правицю строго Простер, мов кару божих сил, Чекав я присмерку хмурного І світла уникав ясного, Тікав до холоду могил. Гадалося, що гнівність божу Зумію в тиші пригасить, Нудьгу розвіять древність зможе, Наспівність древніх строф поможе Зболілу душу оживить. Але, де мав знайти могили, Там цілий світ живий узрів: У пісні схід зорі хвалили Цівниці, що давно зотліли, Луг смерті – квітами розцвів. Не мертвим голосом билини – Любові трепетом живим Здригнулись навкруги долини, І дужим подихом єдиним Весь світ гукнув мені: «Живи!» Крізь довгі роки бур, негоди Почув я той хорал віків, На славу милої природи, Любові, пізнання й свободи, – Хорал повсталих вже рабів. Вірменіє! Твій древній голос, Як води влітку для лози: Душі він підіймає тонус, І, як дощем обмитий колос, Я розпрямляюсь в час грози!
|