|
Минають дні, і з кожним іншим роком Ти розумієш, що то є життя; Століття йдуть вперед невпинним кроком, А тут вісімдесят – і небуття. Чи може бути з років тих пуття? Як примиритись із мізерним строком? Ми не встигаємо змигнути оком, Як слабшають снага і почуття. Примара смерті нам стає жахлива І запевняє: «Ні, не буде дива! Все зникне разом – радість і печаль...» Дурна! Хоч дихання вона зупинить, Та думку і свідомість не зачинить, Я заберу їх в іншу, кращу, даль.
|