|
Перша стрічна берізка в губернії Гірко згорблена плином віків, Та не тих, що в Беарні чи в Берні Гнули спини своїх мужиків. Мова російська, – жити в народі їй, йти у наступ на горе й біду! Що латині нам срібні мелодії: Плавим в золото нашу руду! Крізь віки ідемо! Все відстоїмо, Бо зазнали ми горя без мір. І у пушкінськім слові по-своєму Десь палає зорею Шекспір. Жах і все, що в дорозі зазнали ми З тьми Батия до світла зорі, Б’ють у мрії штормами стопалими: Мономахи, ченці і царі. Хай не кров’ю пульсує із вен Земля: Стяг червоний над нею – наш труд!.. Та із пристрастю вічного вензеля Кличі воль в день один не зітруть! Давніх далей збуванням стривожені Все ж ми ждем край старих берегів, У красі наших днів над Поволжями, Ніжних весен і синіх снігів.
|