|
Нічого мною не забуто! Не пам’ять – клич, хмільніш вина, Гука в поля, де в ріллях круто Під плуг лягає цілина. Як в давнину – жадають руки Засіять парості живі, Ціп над снопом піднять; на луках Пройтись косою по траві. В мені скресає діда доля, Хто тяг косу під панський бич... І (клич крізь ніч!) стаю тут знов я, Немов старий той костромич. Під сонцем тануть райдуг злети, Огром країн, лаштунки книг: Іде вздовж цілої планети, Русь, твій натруджений сошник! Мужича Русь! Там, без заводів, Без фабрик, – незавидний край. Там ліс шумить при непогоді І спать відьмак спішить в сарай. Як ти у мрії б’єш кресалом? Не пам’ять, – клич, хмільніш вина, – Сніги і ниви в ній скресають, Де плинуть Волга і Двіна.
|