|
Сонце летить по незмірній орбіті, Зорі міняють шеренгами сірій. Що ж, як що-небудь під сонцем розбите, Бий, і удари подвій, і потрій! Впав Іліон, щоб Гомер узяв ліру, Згинув Христос, щоби Дантові встать! Правди за вимисел! Міру за міру! Мудрість одвічну чи ж нам дочитать! Дні відгримлять, і ми казкою станем, Дивом, видінням між добрістю й злом. Ким же в майбутнє прийдем? Голосами Чиїми допишем червоний псалом? Хтось, ще не знаний, устане й почує Істину наших розірваних днів – И те, що тепер лиш у душах кочує, Й світ, що уже вдалині завиднів. Будуть Ведмедиці інші над нами, Світ із машин підведеться і з воль... Тільки ж від себе, поет-серцезнавець, Гімн про минуле – твій – славить дозволь!
|