|
Під землею, в ковдрі снігу, Вірить заспане зерно, Що воді весни з розбігу Розбудить поля дано; Що ранковим співом птиці Знову стануть славить бір; І в нічнім танку зірниці Небу вишиють убір; Що в медово-м’ятнім ритмі Загучать оркестри трав, І, хвостом хитнувши, риби Заколишуть ближній став! Спить зерно і мріє маєм, Тиша та імла німа... Так і ми хіба не знаєм: До весни веде зима? То чого ж нам не жадати, Як воздасть нам втіху й квіт Молоде травневе свято За журу та білий гніт! Як же може нас печалить Хай і найтемніша ніч, Коли вранці ніжно жалить Буде ярий промінь сніг! Зерна вірять. Будем вірить Золотавим дням і ми. І пощо безплідно мірять Строки ночі і зими? Хай не всім поталанило Глянуть в очі тому дню: Всі ми знали, всі ми зріли Лет кулястого вогню! Шал життя, стремління птиці Він незримо в нас влива. В мить кінця яка різниця: Май чи мрія майова!
|